Том 1    
Пролог


Обсуждение:

Авторизируйтесь, чтобы писать комментарии

Тишина в чате

Пролог

Ті, хто борознив ці небеса, мабуть, знали моє прізвище, — Міґрато, та певно що не знали мого імені, — Сіель. У ті далекі часи я був лишень хлопчаком, що тільки-но став Ластівкою.

Рік — цікава одиниця часу. Те, як його вимірювали у моєму рідному містечку Вессел, вкрай відрізняється від того, як це робили іноземці. Шість років тому (наших років) мій батько покинув мене і відправився ген на північ, щез з мого життя. Рік потому, його білий гідроплан дивовижним чином повернувся на автопілоті до того ж порту, з якого він і відлетів. Мій старий цінував той літак більше за життя, тож пуста кабіна красномовно розповіла усе за нього.

Звісно, я був розчавлений. Першої ночі мій розум баламутився, не в змозі збагнути ані крихти того, що сталося. Другої ночі голова нарешті просвітліла і я заридав. Я плакав і плакав, втирав сльози до п’ятої ночі, доки в решті решт мені не спало на думку те єдине, що я міг зробити для свого батька. Я понесу його волю і сам стану Ластівкою.

Того ж дня, не просушивши очей від безкінечного плачу, я зібрав волю в п’ястук і постукав у двері Гільдії Ластівок у Весселі, щоб стати одним із них.

Та мені не… Тоді у мене ще мак в голові ріс. На відміну від тих міфічних птах, що величезними зграями перетинали океан, я більше походив на обскубане курча. Проте зараз я вже можу назватися гордою Ластівкою… Що ж, гордою, можливо, ще ні.

Повторюю: я був новачком. Не зустрінь я її тоді, хтозна, може б так і лишився курчам, що літає без цілі та напряму.

Три роки тому я успадкував літак та батькове прізвисько, Білокрилий (це ж яким нахабою треба бути, щоб так назватися) та злетів у небо.

Разом з компаньйоном, котрого я зустрів одного доленосного дня, ми продовжили пригоду, день за днем захищаючи наш крихітний світ.

Це повість про нашу пригоду.